Памяти Небесной Сотне! Вечная Память!
Небесная сотня ...Поэзия Евромайдана
Небесная сотня ...Поэзия Евромайдана
Екатерина Райская:
Небесная сотня летит в облака на крыльях печали и славы,
Прощалась с героями наша страна И слезы текли им на раны...
На грешном Майдане кресты и цветы,руины остывшие пепла,
И люди идут, оставляя следы, мх в рай провожая из пекла.
В родных городах всюду флаги видны, повязаны траурной лентой,
Молитвы и стоны, и крики слышны... Пусть память о них будет светлой.
******
Игорь Иваницкий:
Не стреляйте в людей, Я у Бога прошу: Огради от ненужных потерь,
Снайпер - ты, наводя смертоносный прицел, пулю выпустил в душу свою...
Ты, наверное, рад, что твой глаз не подвел,что попал в беззащитную цель,
Для тебя - это просто забава - игра, точный выстрел в живую мишень,
Но зачем? Почему? - я вопрос задаю ненавидишь ты этих людей,
Ведь они здесь стоят за тебя, за меня, и за лучшее наших детей...
Ты, наверное, рад, что не дрогнул рукой, когда твердо курок нажимал,
И секундой спустя, мальчик - ему 19-ть всего,На брусчатку, как скошенный, пал,
Он лежит, а глаза, как небесная синь, с бесконечною далью слились,
И раздался звонок на мобилку его, мама просит: "Сынок, отзовись!"
Но уже никогда не услышит она голос милый, любимый, родной,
Никогда не обнимет он маму свою И девчонку, которая ждет...
Снайпер скажет в ответ: "Я - солдат, и приказ,мне дают командиры мои..."
Но подумай - зачем? Ты у бога спроси, окунаешь ты руки в крови,
Ты подумай - кого защищаешь сейчас, банду гопников, взявшую власть,
Иль пеньки, по которым бегал пахан, иль его золотой унитаз...
О себе ты подумай, как грешен душой, отнимая жизни других,
Ты поверь - Божья кара падет на тебя, и на близких тебе, и родных...
Не стреляйте в людей, Я у Бога прошу - огради от ненужных потерь,
Снайпер - знай, наводя смертоносный прицел, пулю выпустил в душу свою...
Роману Игоревичу Гурыку - было всего 19 лет... - Вечная Память!
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гурик Роман Ігорович Народився 2 жовтня 1994 м. Івано-Франківськ
Помер 20 лютого 2014 (19 років) м. Київ
загинув під час подій Євромайдану
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Відомий Небесна сотня
Діяльність студент
Alma mater Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Гурик.
Гурик Роман Ігорович (2 жовтня 1994, м. Івано-Франківськ — †20 лютого 2014, м. Київ) — протестувальник Євромайдану, студент факультету психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Народився 2 жовтня 1994 р. Брав участь в подіях Євромайдану.
Загинув під час загострення протистояння від пострілу снайпера в скроню. Дата й час смерті в інтернет-джерелах наразі суперечливі. Останній запис на персональній сторінці в соціальній мережі «ВКонтакті»: «зараз або ніколи. всі на грушевського. на смерть.»
В соціальній мережі дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася спогадами про останні хвилини життя хлопця:
«Поки я притримувала його руку, щоб поставити капельницю, він безтями, рефлекторно, інстинктивно (так як він був в комі через тяжку травму) стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний хрест та мітингуючи, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали «Тримайся! Героям Слава!!!». Наша влада не варта цих юнаків, наших ГЕРОЇВ. Героям Слава! Ромі Слава! Посмертно.»
Вшанування пам'яті:
Поховання відбулося 24 лютого 2014 р. в Івано-Франківську. З Народного дому «Просвіта», де впродовж кількох днів прощалися із загиблим юнаком, труну з тілом Романа Гурика принесли під адміністративну будівлю на вулиці Грушевського, студенти обривали пелюстки квітів, устеляючи ними шлях герою. Гімн «Небесної сотні» «Пливе кача» лунав упродовж всієї похоронної процесії. Було море сліз… Місто паралізував смуток… Роман Гурик у вишитій сорочці, загорнутий двома прапорами — повстанським та державним, неначе спить. Духовенство на чолі з митрополитом Івано-Франківської єпархії Української греко-католицької церкви Володимиром Війтишином відправило панахиду. По її закінченні багатотисячна процесія вигукувала: «Герой!», «Герої не вмирають!». Із цими словами тіло юнака понесли до катедрального собору, де відбулася поминальна Служба Божа.
Далі похоронна процесія, яка складалася із кільканадцятьох тисяч людей, попрямувала вулицею Мазепи до Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де навчався юнак. Молодь скандувала: «Честь і слава героям Станіслава!», «Честь і слава Гурику Роману!», «Україна — понад усе!». "Слава «Небесній сотні!»… Альма-матер зустріла свого героя тисячами лампадок, котрі студенти тримали в руках. Наступна зупинка — меморіальний сквер, в якому й поховали Романа, поруч із іншими галицькими героями — січовими стрільцями.
— Я хочу, щоб усі почули, за що полягла наша дитина, — наголосив батько Романа Гурика Ігор. — Він поїхав до Києва, щоб зробити нашу Україну світлою, щоб в Україні панувало добро, не було зла, щоб люди одне одного поважали і щоб ніколи не йшли одне на одного зі зброєю. Тільки заради цього він поїхав до Києва і там зложив свою голову за нас з вами, за нашу вільну Україну.
Міський голова Івано-Франківська, виступаючи перед багатотисячною громадою, розповів про рішення міської влади, одноголосно підтримані активістами Майдану. Нову вулицю Проектну, яка йде від вулиці Мазепи до Південного бульвару, назвуть іменем Романа Гурика. Площу перед «білим домом» також перейменують на площу Героїв Майдану.
******
Нина Хмель:
Небесная сотня былинных героев, их все имена запомнит страна,
Парят над Майданом, как птицы над морем... По лицам у многих скатилась слеза.
Майдан цепенел, провожая героев в последний земной и небесный их путь.
Слава Героям! Слава Героям! - Вслед им летит, как прощальный салют.
Одним – было двадцать, другим – и за тридцать, но вместе погибли в неравном бою.
Бежали мальчишки, сломя просто голову, за уходящим врагом на беду.
А снайпер на крыше бил хладнокровно... Один вдруг упал и другие лежат,
Стрелял очень метко прямо в сердце и в голову... Ну, а мальчишкам казалось – летят.
Вот так и погибла Небесная сотня в тот чёрный, кровавый день февраля.
Не знали ребята, что жизнь положили, чтоб быстро исполнилась наша мечта.
И свечи горят, провожая в дорогу, их тысячи - их зажигает Майдан
От баррикады и вверх по дороге, куда добежал небольшой их отряд.
И небо заплакало вместе с Майданом, когда провожали погибших людей.
Небесная сотня летит над Майданом, как стая небесных теперь журавлей.
Майдан не уйдёт, не оставит он дело, ведь за него вы и отдали жизнь,
Чтоб вновь не вернулось всё то, что посмело, народ украинский годами гнобить.
******
Омельницкая Ирина:
В небо уходит "небесная сотня" - гордость нации, цвет и оплот,
Ради того, чтобы мир был сегодня, чтоб вновь стал свободным великий народ.
Им разве платили? За деньги собою они прикрывали упавших друзей?
Как жестоки бываем мы сами порою, внезапно поверив брехне сволочей.
Они не за доллары, и не за награды снайперам влёт подставляли сердца.
Пусть светлою будет вам память, ребята,вы с честью свой путь прошли до конца.
******
Евгений Белов:
Звук дождя в феврале создает безусловный уют.
Повисает в пространстве загадочный запах озона.
И свободно сознанье от затянутых временем пут.
И никто не услышит души моей скорбного стона.
Поминальные свечи, как во мраке огни маяков,
Для души убиенной путь укажут в небесную даль.
Чтоб страна впредь могла жить свободно от рабских оков,
Они были крепки духом, словно булатная сталь.
С неба падает дождь - это слезы Небесного Царства.
И звучит в тишине над страной колокольный набат.
И от рук палача пала сотня, не веря в коварство.
Их нетленные души у Небесных Божественных врат.
Смоет кровь с мостовой дождь и слезы скорбящих людей.
Дорогая цена за грядущее в мирное время.
И утрату никто не восполнит для их матерей.
Я горжусь, что живет среди нас это смелое племя.
Сердце нашей страны - украинский народный Майдан.
Память вечная всем, кто отдал свою жизнь за свободу.
О погибших напомнят рубцы затянувшихся ран.
Они смертью своей подарили надежду народу.
Украина простилась с погибшими от рук бандитской власти. 100 человек, "Небесная сотня"... Слава Героям!
P.S.: Душа болит, не мог уснуть всю ночь, строчки родились сами собой...
Небесная сотня летит в облака на крыльях печали и славы,
Прощалась с героями наша страна И слезы текли им на раны...
На грешном Майдане кресты и цветы,руины остывшие пепла,
И люди идут, оставляя следы, мх в рай провожая из пекла.
В родных городах всюду флаги видны, повязаны траурной лентой,
Молитвы и стоны, и крики слышны... Пусть память о них будет светлой.
******
Игорь Иваницкий:
Не стреляйте в людей, Я у Бога прошу: Огради от ненужных потерь,
Снайпер - ты, наводя смертоносный прицел, пулю выпустил в душу свою...
Ты, наверное, рад, что твой глаз не подвел,что попал в беззащитную цель,
Для тебя - это просто забава - игра, точный выстрел в живую мишень,
Но зачем? Почему? - я вопрос задаю ненавидишь ты этих людей,
Ведь они здесь стоят за тебя, за меня, и за лучшее наших детей...
Ты, наверное, рад, что не дрогнул рукой, когда твердо курок нажимал,
И секундой спустя, мальчик - ему 19-ть всего,На брусчатку, как скошенный, пал,
Он лежит, а глаза, как небесная синь, с бесконечною далью слились,
И раздался звонок на мобилку его, мама просит: "Сынок, отзовись!"
Но уже никогда не услышит она голос милый, любимый, родной,
Никогда не обнимет он маму свою И девчонку, которая ждет...
Снайпер скажет в ответ: "Я - солдат, и приказ,мне дают командиры мои..."
Но подумай - зачем? Ты у бога спроси, окунаешь ты руки в крови,
Ты подумай - кого защищаешь сейчас, банду гопников, взявшую власть,
Иль пеньки, по которым бегал пахан, иль его золотой унитаз...
О себе ты подумай, как грешен душой, отнимая жизни других,
Ты поверь - Божья кара падет на тебя, и на близких тебе, и родных...
Не стреляйте в людей, Я у Бога прошу - огради от ненужных потерь,
Снайпер - знай, наводя смертоносный прицел, пулю выпустил в душу свою...
Роману Игоревичу Гурыку - было всего 19 лет... - Вечная Память!
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гурик Роман Ігорович Народився 2 жовтня 1994 м. Івано-Франківськ
Помер 20 лютого 2014 (19 років) м. Київ
загинув під час подій Євромайдану
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Відомий Небесна сотня
Діяльність студент
Alma mater Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Гурик.
Гурик Роман Ігорович (2 жовтня 1994, м. Івано-Франківськ — †20 лютого 2014, м. Київ) — протестувальник Євромайдану, студент факультету психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Народився 2 жовтня 1994 р. Брав участь в подіях Євромайдану.
Загинув під час загострення протистояння від пострілу снайпера в скроню. Дата й час смерті в інтернет-джерелах наразі суперечливі. Останній запис на персональній сторінці в соціальній мережі «ВКонтакті»: «зараз або ніколи. всі на грушевського. на смерть.»
В соціальній мережі дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася спогадами про останні хвилини життя хлопця:
«Поки я притримувала його руку, щоб поставити капельницю, він безтями, рефлекторно, інстинктивно (так як він був в комі через тяжку травму) стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний хрест та мітингуючи, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали «Тримайся! Героям Слава!!!». Наша влада не варта цих юнаків, наших ГЕРОЇВ. Героям Слава! Ромі Слава! Посмертно.»
Вшанування пам'яті:
Поховання відбулося 24 лютого 2014 р. в Івано-Франківську. З Народного дому «Просвіта», де впродовж кількох днів прощалися із загиблим юнаком, труну з тілом Романа Гурика принесли під адміністративну будівлю на вулиці Грушевського, студенти обривали пелюстки квітів, устеляючи ними шлях герою. Гімн «Небесної сотні» «Пливе кача» лунав упродовж всієї похоронної процесії. Було море сліз… Місто паралізував смуток… Роман Гурик у вишитій сорочці, загорнутий двома прапорами — повстанським та державним, неначе спить. Духовенство на чолі з митрополитом Івано-Франківської єпархії Української греко-католицької церкви Володимиром Війтишином відправило панахиду. По її закінченні багатотисячна процесія вигукувала: «Герой!», «Герої не вмирають!». Із цими словами тіло юнака понесли до катедрального собору, де відбулася поминальна Служба Божа.
Далі похоронна процесія, яка складалася із кільканадцятьох тисяч людей, попрямувала вулицею Мазепи до Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де навчався юнак. Молодь скандувала: «Честь і слава героям Станіслава!», «Честь і слава Гурику Роману!», «Україна — понад усе!». "Слава «Небесній сотні!»… Альма-матер зустріла свого героя тисячами лампадок, котрі студенти тримали в руках. Наступна зупинка — меморіальний сквер, в якому й поховали Романа, поруч із іншими галицькими героями — січовими стрільцями.
— Я хочу, щоб усі почули, за що полягла наша дитина, — наголосив батько Романа Гурика Ігор. — Він поїхав до Києва, щоб зробити нашу Україну світлою, щоб в Україні панувало добро, не було зла, щоб люди одне одного поважали і щоб ніколи не йшли одне на одного зі зброєю. Тільки заради цього він поїхав до Києва і там зложив свою голову за нас з вами, за нашу вільну Україну.
Міський голова Івано-Франківська, виступаючи перед багатотисячною громадою, розповів про рішення міської влади, одноголосно підтримані активістами Майдану. Нову вулицю Проектну, яка йде від вулиці Мазепи до Південного бульвару, назвуть іменем Романа Гурика. Площу перед «білим домом» також перейменують на площу Героїв Майдану.
******
Нина Хмель:
Небесная сотня былинных героев, их все имена запомнит страна,
Парят над Майданом, как птицы над морем... По лицам у многих скатилась слеза.
Майдан цепенел, провожая героев в последний земной и небесный их путь.
Слава Героям! Слава Героям! - Вслед им летит, как прощальный салют.
Одним – было двадцать, другим – и за тридцать, но вместе погибли в неравном бою.
Бежали мальчишки, сломя просто голову, за уходящим врагом на беду.
А снайпер на крыше бил хладнокровно... Один вдруг упал и другие лежат,
Стрелял очень метко прямо в сердце и в голову... Ну, а мальчишкам казалось – летят.
Вот так и погибла Небесная сотня в тот чёрный, кровавый день февраля.
Не знали ребята, что жизнь положили, чтоб быстро исполнилась наша мечта.
И свечи горят, провожая в дорогу, их тысячи - их зажигает Майдан
От баррикады и вверх по дороге, куда добежал небольшой их отряд.
И небо заплакало вместе с Майданом, когда провожали погибших людей.
Небесная сотня летит над Майданом, как стая небесных теперь журавлей.
Майдан не уйдёт, не оставит он дело, ведь за него вы и отдали жизнь,
Чтоб вновь не вернулось всё то, что посмело, народ украинский годами гнобить.
******
Омельницкая Ирина:
В небо уходит "небесная сотня" - гордость нации, цвет и оплот,
Ради того, чтобы мир был сегодня, чтоб вновь стал свободным великий народ.
Им разве платили? За деньги собою они прикрывали упавших друзей?
Как жестоки бываем мы сами порою, внезапно поверив брехне сволочей.
Они не за доллары, и не за награды снайперам влёт подставляли сердца.
Пусть светлою будет вам память, ребята,вы с честью свой путь прошли до конца.
******
Евгений Белов:
Звук дождя в феврале создает безусловный уют.
Повисает в пространстве загадочный запах озона.
И свободно сознанье от затянутых временем пут.
И никто не услышит души моей скорбного стона.
Поминальные свечи, как во мраке огни маяков,
Для души убиенной путь укажут в небесную даль.
Чтоб страна впредь могла жить свободно от рабских оков,
Они были крепки духом, словно булатная сталь.
С неба падает дождь - это слезы Небесного Царства.
И звучит в тишине над страной колокольный набат.
И от рук палача пала сотня, не веря в коварство.
Их нетленные души у Небесных Божественных врат.
Смоет кровь с мостовой дождь и слезы скорбящих людей.
Дорогая цена за грядущее в мирное время.
И утрату никто не восполнит для их матерей.
Я горжусь, что живет среди нас это смелое племя.
Сердце нашей страны - украинский народный Майдан.
Память вечная всем, кто отдал свою жизнь за свободу.
О погибших напомнят рубцы затянувшихся ран.
Они смертью своей подарили надежду народу.
Украина простилась с погибшими от рук бандитской власти. 100 человек, "Небесная сотня"... Слава Героям!
P.S.: Душа болит, не мог уснуть всю ночь, строчки родились сами собой...
Комментариев нет:
Отправить комментарий