Хит Майдана "Горіла шина, палала..."

• У підписі до відео вказано, що музика і слова – народні. Пісня вже набрала більше 1,3 тис переглядів.

Слова до пісні:

Горіла шина, палала,
Горіла шина, палала, Там барикада стояла, Там барикада стояла.
Там барикада стояла.
Там барикада стояла. Диких собак не пускала, Диких собак не пускала.

Горіла шина ще й бензин,
Горіла шина ще й бензин, Стріляв здалека сучий син, Стріляв здалека сучий син.
Горіла шина ще й мішок,
Горіла шина ще й мішок, Ой навезли нам тітушок, Ой навезли нам тітушок.

Ой, зеки, зеки, ви мої,
Ой, зеки, зеки, ви мої, Довго служили ви мені, Довго служили ви мені.
Більше служить не будете,
Більше служить не будете, Під суд народний підете, Під суд народний підете .

Під суд народний, трибунал,
Під суд народний, трибунал, Кожен піде регіонал, Кожен піде регіонал

Небесная сотня: помнить всех поимённо...

Андрей Курков: «Евромайдан дает сильный толчок для написания новых романов»

• Андрей Курков - thekievtimes.ua

Елена Габриелян

• Украинский писатель Андрей Курков о Евромайдане, консолидации украинской интеллигенции, страхе перед войной с Россией и о том, как протестное движение в Украине станет импульсом для современной литературы.

Андрей Курков: Евромайдан дает сильный толчок для написания новых романов

RFI: Во французской газете «Либерасьон» появилась ваша статья под названием «Сегодня утром война еще не началась. Я плохо спал». Вы все еще боитесь начала этой войны?

Андрей Курков: Да. Я думаю, что не я один. Потому что оккупация Крыма - это не окончание истории. Право собственности у России на Крым нуждается в легальном подтверждении, и Россия не может получить легитимации этой территории, пока ее не признает российской Украина. Только потом Запад успокоится, и Россия может делать то, что хочет. Украинское правительство не собирается соглашаться ни на какие переговоры. Естественно, они невозможны. Для того чтобы заставить, Россия должна практически заменить украинское правительство, украинских лидеров своими людьми. А это без войны невозможно.

- Читая заголовок этой статьи, кажется, что вам приснился страшный сон. Вы так воспринимаете происходящее или верите, что это все реальность?

На самом деле, я понимаю, что это реальность, я не спал уже больше двух месяцев. Мой распорядок ночи (а не дня), я думаю, не только у меня, но и у многих моих друзей, да и у многих украинцев - это просыпаться ночью несколько раз, смотреть в интернет, что происходит, проверять. Сначала мы проверяли все онлайн-камеры с улицы Грушевского, с Институтской, с Майдана, а под утро я каждый раз проверял, не сожгли ли мою машину, глядя во двор. Потому что, в конце концов, моя машина была одна-единственная во дворе. Соседи убрали свои машины подальше от центра, спрятали. На нашей улице поджигали машины, и у других выбивали стекла, ломали их. Поэтому, конечно, нормальный сон остался в прошлом году.

- Вы живете в 500 метрах от Майдана и фактически наблюдали с самого начала, что происходило. Некоторые говорят, что произошел государственный переворот, другие - революция. Есть ли понимание того в украинском обществе, что произошло на самом деле?

Сейчас все понимают, что произошла революция. Началось все с обычных студенческих, неполитических протестов. Студенты вышли во Львове и в Киеве требовать, чтобы Янукович все-таки подписал Соглашение об ассоциации с ЕС. Потому что для многих студентов слово «Европа» обозначает европейское будущее. У них жизнь впереди, у меня большая часть - позади. Янукович ласково улыбался по телевизору и говорил: «Мне нравятся их протесты, я их понимаю, мы когда-нибудь подпишем, но сейчас мы не можем». И в принципе, все бы затихло, если бы 29 ноября ночью, в 4 часа утра, по приказу министра внутренних дел Захарченко с разрешения Януковича не была использована сила «Беркута» против 400 студентов и демонстрантов.

После этого уже были протесты не против неподписания соглашения, а протесты с требованием наказать виновных за разгон демонстрантов, уволить или отправить в отставку Захарченко и провести расследование. К сожалению, не услышали Янукович и товарищи этих протестов. Они стали игнорировать Майдан, в новостях на центральных каналах Майдана не существовало. Существовали какие-то «новости с полей».

Площадь Независимости в Киеве и площади в других городах были заняты после этого уже не студентами, а средним классом, рабочими, бизнесменами, которые стали протестовать против правительства, против Януковича лично и против коррупции. И, таким образом, все развивалось до момента, когда началась стрельба снайперов и по отдельным демонстрантам, и просто в толпу. В ту ночь мой старший двоюродный брат Константин стоял с толпой на Майдане, и в человека, который стоял плечом к плечу с ним - в голову - попала пуля, убила насмерть. Слепой обстрел проходил. И удивительно, что люди в то время ощущали шок, но не ощущали страха. Убитого отнесли к гостинице «Казацкая» - в другой конец Майдана, и вернулись опять на свое место на Майдане.

- Разделилась ли украинская интеллигенция на «за» и «против» Евромайдана, или сейчас уже идет какая-то консолидация?

Консолидация была с самого начала. Интеллигенции против Майдана не было. Были государственные служащие против Майдана, у которых не было выхода - их грозили уволить. Власть требовала, чтобы постоянно организовывались «Антимайданы». Участникам «Антимайдана» платили 250 гривен в день, но иногда эти деньги пропадали, им не платили вообще. Из Донецка привезли целый поезд в Киев участников «Антимайдана», но в какой-то момент испугались выпускать этих 600 человек из поезда, и поезд постоял на платформе закрытый и вернулся обратно в Донецк. То есть, добровольных участников митингов против Майдана не было.

- Было очень много жизненных историй на Евромайдане. Как вы думаете, как эти события отразятся в современной украинской литературе? Вы сами собираетесь написать книжку?

Я веду дневники 30, и даже больше лет своей жизни. Я сейчас готовлю свои дневники, которые начинаются с 21 ноября прошлого года к изданию с комментариями. Это будет книга и о Евромайдане, и о российских действиях в Крыму и на Украине. Но я думаю, что толчок для написания романов, конечно, эти события дают очень сильный. Потому что здесь - не «оранжевая революция». «Оранжевая революция» теперь кажется чем-то таким розовым и пушистым по сравнению с тем, что произошло. Здесь свобода окроплена кровью. Здесь заплачена огромная цена человеческая за то, чтобы изменить страну. Поэтому я думаю, что какой-то энтузиазм, особенно у молодых писателей, наверняка возникнет, и многие захотят написать романы, рассказы. Поэзии уже много о Евромайдане. Эта поэзия висит на стенах киевских домов, на баррикадах висит. Люди просто пишут и вывешивают, распечатывают. Появится проза, появится много документалистики, эссеистики. Конечно, это то же самое, что революция 1917 года.

- Что бы вы ответили той российской интеллигенции, которая подписалась под письмом в поддержку действий российских властей в Крыму?

Для меня они не являются интеллигенцией. Я хочу сказать большое спасибо - я сегодня получил уже не первое, далеко не первое письмо от Людмилы Улицкой. 19 марта прошел конгресс Пен-Клуба русских и персидских писателей, которые против действий России на Украине, и они готовы приехать в Киев, чтобы встретиться с украинскими писателями. Я хочу им сказать спасибо. И Людмиле Улицкой, и Владимиру Сорокину, и Татьяне Щербине, и Борису Акунину и многим другим, кто не подписал это письмо, потому что они люди самодостаточные, независимые, им не нужно работать профессиональными патриотами, какими работают вот эти сотни подписантов.

- Вы думаете, есть такая профессия - «профессиональный патриот» теперь в России?

Конечно, она всегда была и есть. «Профессиональные патриоты» были и на Украине. Есть такая профессия, когда люди зарабатывают своей лояльностью показной к любой власти, лишь бы эта власть их любила и возила за свои деньги на разные выставки, в том числе и книжные.

http://www.russian.rfi.fr/ukraina/20140327-andrei-kurkov-evromaidan-daet-silnyi-tolchok-dlya-napisaniya-novykh-romanov-0

TAGS: ЕВРОМАЙДАН - ИНТЕРВЬЮ - КНИГИ - УКРАИНА

Пластилиновые зубы лучше чем гнилые дёсна.
Мы за память Украины, её черные борозды,
а не красные кошмары интервентов из Кремля...
Украина, разве мало в позу ставили тебя?

Пал Батурин, и уплыли сотни трупов по реке...
Что там... тысячи! Забыли кто с баблом на коротке?
Тысяч семьдесят сломали и распяли на крови...
В петербургские болота тысяч семьдесят лягли...

Вот история по праву за поруганный народ -
тысяч семьдесят услали, чтоб поднять Дальний восток...
Тысяч семьдесят в предгорьях предказказья за царя
пали русского, и с болью приняла их мать-земля...

Тысяч семдесят, возможно, нам придется в землю лечь,
чтобы русского сатрапа голова упала с плечь,
чтобы запах паханата позабылся на века.
Тысяч семьдесят, ребята - это памяти река!

******

Почти бездвижимое время не стало в полночь прирастать
И комиссаров вздорных племя опять училось воровать.
И мы стенали понемногу – за что нас к Богу без любви
Уже пакует жизнь в дорогу без бастурмы и пахлавы.

Зачем нам к прошлому и это ещё в младенцах, но ворьё,
А может им за всё ответить, пока не вырвалось в хамьё?
И мы точили ятаганы – коль умирать, так умирать –
ворьё прирежем филигранно, чтоб не ловчилось воровать.

На прахе прошлых революций восстанет будущий комбед
Уже без зол и контрибуций, а в зареве грядущих лет.
Кто встретил сатхи, тот злодейства уже не явит никогда,
Но Навь земного ротозейства разрушить может племена.

И в плевелах душевной Нави привычно сыщется злодей,
поскольку время проморгали мы в тщете явочных идей.
Но Бог не дал нам Златоуста, и Заратустра не пришёл -
Опять бабло гнилой капустой пристало к душам нагишом.

Какой завет оставить в мире, какой кондёр оставить вам,
Кто снова в тазике приплыли всё в тот же храм житейских драм.
Ни языка, ни слов, ни веры – галера новых иноков
В миру, где старых до холеры – для дураков и простаков.

Но вот иной простак, сумятясь, откроет истину одну
Нельзя жить счастливо горбатясь, и на хрен вышвырнет братву!
И всё воровское ошметье отправит в ров по счету: ПЛИ!
Поскольку жить на белом свете мешали эти упыри…

А революция – сорвалась, иль оборвалась – не прошла:
Небесной сотней отозвалась и болью в память отошла.
Не зря стреляли наши деды, не зря ворье душили в рост –
Где наши прошлые победы, когда блаженствует компост?!

******

• Обновление статуса - Автор: Пошукова ініціатива Майдану

!!УВАГА!!!
«Пошукова ініціатива Майдану» шукає СВІДКІВ кривавих подій 18 ЛЮТОГО!!!
А саме ЗАРУЧНИКІВ, яких захопив «беркут» в Українському домі.
Та очевидців, що бачили ПОХОВАННЯ вбитих у Марїінському парку і на вул. Інститутській.
За достовірну інформацію буде ВИНАГОРОДА.

Анонімність гарантуємо!
Контакти:
тел.. 093 71 60 712
меіл svidky18.02@gmail.com

#майдан #18лютого #зниклі #пошук

Светлана Касьяненко Скажіть,народе, чому озвучують 103 бійці, а як же згорені в профспілках, а як же пропавші ще з 30 листопада, а де ж ті, якими була встелена дорога 18 лютого біля метро Арсенальна...Ні, де вони, я знаю... Згоріли в криматорії на нашому кладовищі... Люди! на Майдані загинуло 500 осіб!!!

Веле Штылвелд власть фиксирует физические тела.... народ должен обязан предъявить власти мартиролог безвести пропавших... по нормам военного времени власть резонно готова будет не признавать до 30% виртуального списка.... но дальше - всенародное расследование... но и тогда отыщется только треть... прочих вывозили как мусор на свалки, которые спешно грейдировали, сжигали во всяческих сезонных топках, забрасывали в лесные придорожные рвы и перелески, топили подо льдом рек киевского региона... сегодня уже можно наметить красную канву аккупунктуры смерти, но должен быть сайт свидетельских показаний по розыску... Публикуйте на фб свидетельства - я видел на майдане, он говорил, что родом из... Пропал из поле зрения... при каких обстоятельстьвах... номер мобилки... оставшиеся документальные свидетельства.. и пр. сестра жены по таким шагам в первые дни марта в Украинском доме пробила по компу и разыскала ПЯТЬ ЧЕ. Поиск вела по социальным сетям... Сегодня учат сетевиков в КПИ. Вот и дать в курсовые ПОИСК УКРАИНЦЕВ, ПРОПАВШИХ ЗА 3 ПЕРВЫЕ МЕСЯЦА ЕВРОМАЙДАНА, не хрен туфту в курсовых гнать... Я задолбался за этих олухов прирабатывать в прошлые трудные для себя годы.... Никаких маклерских курсовых... Только социально значимые! И коррупция в вузах подвинеться! Давайте национальный КЛИЧ!!!

Не стало ще одного героя Майдану. Гаджа Петро Миронович (13.07.1966 р.н.) родом із Рахова Закарпатської області.

Проживав у Києві. Не зважаючи на слабке здоров'я, був на майдані з перших днів, займався нічними чергуваннями, входив до 8-ої сотні. Під час подій під Верховною Радою наковтався газу. Товариші хотіли дати респіратор. Він сказав: "Беріть собі, а я і так хворий".

Зрештою в кінці лютого потрапив до лікарні. Майже місяць лікувався від газових опіків бронхів та легень. Кілька днів тому покинув лікарню, збирався до санаторію, але 22 березня помер.

У нього залишилася дружина Марина та 19-річний син Костянтин - студент. Ще є старенька мама Марія Миколаївна (1938 р.н.), яка мешкає у селі під Полтавою. Вона дуже активна - створювала майдан у своєму селі.

Ховатимуть Петра Мироновича 25 березня у Броварському районі. Прощання відбудеться на Майдані незалежності в Києві об 11:00.

Утром прошли похороны 103 бойца Небесной сотни. Я хочу, чтобы это увидели все....

В дальнем каменном Храмовье за пределами Земли
Бог сложил у изголовья все грядущие Дары.
В них миров - Исход и веды, всех энергий мегаблок,
а ещё эпохи кредо допущения в чертог....

Предначертаны дороги тем, кто в камеру проник.
Шабироны к ним не строги, шатхи грезят в этот миг.
Все грядущие культуры сжаты в хрупкое зерно.
В нём - молитвенные суры и свершений полотно.

Откровения и тризны, зов Отчизны, стылость дней,
Человеческие измы и величие людей.
Подле пепел, с тем, чтоб пришлый непременно осознал -
вызвать можно катаклизмы, если мир пойдет в развал.

А из пепла можно всяко только память возродить...
ПАМЯТЬ НЕ УХОДИТ ПРАХОМ - ЕСЛИ ВЕРИТЬ И ЛЮБИТЬ!

******

На майдане дембеля революции - в униформе, гарунами под срез.
Ну, а больше никакой контрибуции - кто не с нами - у того энурез!
Снова "кача", мужики с АКаэМами - грянул выстрел: грохнул трижды... Атас!
На разрядке левый выстрел над матами - черт не выдаст, а дурак не предаст...

Тело всплыло над руками товарищей - проплывает над Майданом в тиши -
над кровавым всенародным ристалищем вновь роняют на дорогу цветы...
Странно будничный дембель истории - мать-старушка разрывается ртом
Кто вас выдумал, лет крематориии - дембелями все мы в вечность уйдём....

******

Жульё, жульё... а рядом обезьяны жуют, жуют банананы и цветы...
Эгрегоры вчерашнего майдана уже давно в историю прошли...

Опять они обуты и одеты в нелепые напраслины из слов,
и строчками из прошлого Завета их обернули словно в ватный ком...

Теперь неважно - пал ли, взвыл протяжно - ты всё равно заранее обут!
Впросак попал - из-за чего - неважно - тебя здесь на заклание ведут!

Штрафные поднимают батальоны уже давно не собственно враги,
а новые мартышечьи колонны, которые без славы и любви!

в смешении вчерашнего оскала с последующим завтрашним: Даешь!
рождает вал невидимого шквала, в котором снова вызревает ложь...

******

• Воскресенье... Про прибрежному нашему двору школьному стадиону бродит конопатенький третьеклашка и занудно гундосит: Кто будет играть в веселого гробовщика? кто будет играть в веселого гробовщика?... А это как?

В Киевском старинном средместье шинные мезансцены... Такой себе музейчик Мадам Тюссо под открытым небом. На Михайловской площади фигурки - две - бойцов евромайдановской самообороны в противогазах... гнали боевой газ иприт. Впервые в 1914 году, во Второй мировой - подзапретный, зато в бойне олигархов русских и украинских за Киев разрешен в полный рост... Вся Институтская (Героев Небесной сотни) в страшных мемориальных камнях с кладбищенскими псевдобронзовыми розами от козачества третьей и четырнадцатой сотни, от, от, от... Кто ещё будет играть в веселого гробовщика?

Кто кто... Конь в пальто... Гроздики уже пожухли... Редкие лампадки горят... Выбитые кирпичики сложены в торосы, у самого входа в Верхний зал Метро Крещатик из тех же камушков и гранитного обелиска сооружен постамент... На ступеньках майдана черные гранитные плиты с фамилиями невинно убиенных бойцов Небестой сотни... Кто ещё будет играть в веселого гробовщика...

Условная территория Майдана со всех сторон отгорожена шинными заграждениями. Из них же, изрезанных, сделаны высокие мусорные урны. Повсеместный сбор средств на убитых и раненных евромайдановцев, на сигареты или просто сигареты для круглосуточной охраны в бронежилетах, на которых пластиковые крестные ожерелья в Память о невинно убиенных ребятах из Небесной сотни... Кто ещё будет играть в веселого гробовщика?

Ком в горле, ком в сердце... А почти окаменевшие сердцами друзья, почти старики, говорят небрежно и лааского... А за кого воевать... Киев - это Русь, а не великая украинская нац. идея, как, впрочем, и не Московия.... Смотри проще... Коломыйского путину на гильйотину туда, януковича от путина на виселицу сюда, украину москве и всё успокоится... брат не будет убивать брата... Вроде не будет... Но сначала для братской любви выслать путину 150 гробов с зелеными человечками... И тут же помириться! И побрататься!! Но за каждого убитого украинца убить одного носителя идей великого пу... и на том успокоиться... Ну, кто ещё будет играть в веселого гробовщика?

КТО В ПАДЛУ ЕЩЁ В СУЧЬЮ МАТЬ ИГРАТЬ В ВЕСЕЛОГО ГРОБОВЩИКА всего восточного славянства... Ну, кто ещё, идиоты? Только, пожалуйста, ради великой братской дружбы 150 покойников Путину. И на том разойдемся... Если не переступим черты новых кармических глупостей... Кто ЕЩЁ БУДЕТ ИГРАТЬ В ВЕСЕЛОГО ГРОБОВЩИКА?

Молчат Штаты? Молчит Европа, а мы играем и боимся пройти по Институтской... Я иду и прикрываю собой жену на тихой размеренной улице Героев Небесной Сотни... Будьте вы прокляты путины, януковичи, ахметовы, коломойские, тимошенки и пинчуки! Оставьте мертвым хоронить своих мертвецов - живые думают о живых... КТО БУДЕТ ИГРАТЬ В ВЕСЕЛДОГО ГРОБОВЩИКА, хорьки мадагаскарские?

23 марта 2014 г.

*******
 
Планета Чёрных оракулов и золотистых каракулей, 
и полугорького пива – век бы здесь прожил счастливо, 
но по навету нездешнему сослан я жить на Троещину: 
сам себе клоун и кукольник, снов судия и палач, 
сам в себе выдавший к утренней с легких отчаянный плач… 

Сюда ссылают для исполнения кармических наказаний 
по предъявлению справок о бездеянии – 
в этом состав преступления, в этом и соль наказания…

– Эрл, нас сюда доставили ночью? 
– Здесь всегда ночь, Артеим!.. 
– Не надо меня опускать на свои нары, Эрл! 
– Ну почему же, сюда мы прибыли сами – всех прочих сожгли их собственные проступки… 
– Поступки, преступления – жизнь, Эрл, которой мы так и не прожили? 
– Проживем её здесь, Артеим, да ещё не как-нибудь – адово!.. 
– В этом и соль наказания… 

Деструкции века двадцатого упали на светлые головы, 
и подле страдальца распятого лютуют безродные вороны. 

А мы просыпаемся поутру, чай попив, без веры в Христа, 
вращая башкой во все стороны, не видим святые места. 

Они в наших мыслей расщелинах – их знать нам покуда не велено. 
Не ведомо нам, для чего храним в душе имя Его… 

И выпив на гривну "нескафию" мы вновь преклоняемся мафии. 

******

Звезды на погоны да кресты на грудь – спецэпикировка… Выборы не ждут! 
Стройся в батальоны – Барс, ОМОН, Титан… Снайперы готовы выполнить спецплан. 
Время диссидентов вышло и ушло, в море претендентов каждый гнёт своё. 
Всё они без крика не пройдут – забыть, а электорату мы закажем прыть. 

Пегая девчушка дробно ножкой бьёт… Не робей, подружка, узнаёт народ – 
ты на стадионах снайперским ружьём охраняешь папу, клан его и клёр. 
Дом Печати браво оцепил спецназ, – пан министр будет поучать всех нас… 
Звезды на погоны да кресты на грудь – пану президенту мы проторим путь! 

******

Снайпер Маша, снайпер Даша – это, право, горе наше! 
Защищают претендентов от духовных импотентов. 
В оцепленье Дом Печати – азы, буки, веди, яти… 
На плацдарме перед ним – батальонов сизый дым… 

Не для счастья, не для нег остановлен сказок бег. 
Так сказать, предподготовка – пан министр ходит ловко: 
убивает зайцев – двух – поднимает в хлопцах дух 
и страшит собой писак… Стыдно, парни – только так! 

В преддверии Оранжевой революции... 15.00 30 октября 2004 г. Инструктаж спецвойск МВД Украины был назидательно проведен в Доме печати. Своего зала, как видно, у руководства МВД нет. Придя за гонораром, снят лично на кадры теленовостей канала СТБ на фоне снайперов, спецребят и их командиров, вплоть до генерал-лейтенанта включительно... Стыдно, парни – только так!.. 

Большие условности маленьких сказок – так много подсказок для счастья и нег… 
И всё-таки рядом живут вне пролазке уставшие люди, седые как снег… 
Пустейшее дело – судьбе преклоненье, коль столько условностей в мире страстей, 
так много подсказок, но нет вдохновенье печалиться бедам в миру новостей. 

В каверне таверна, что вроде, не скверно, а в Доме печати ютиться спецназ. 
Наверно так надо, и может быть верно, но только министр сей уйти должен – враз! 
А что, во-вторых, – улыбаемся чуду,  проталине счастья в угрюмости дней. 
Не важно, кто смотрит на нас ото всюду, –  и прежде мы жили среди егерей. 

Неужто ль не думал никто и не ведал, что мы промолчим, как и прежде, страна, 
ан нет, время вышло гов@нным беседам – дай жить нам спокойно и славить тебя! 

******

В каверне таверны, что ничуть не скверно, что ничуть не жутко, как не говори, 
вызрела Говерла горя, бед и скверны, и теперь нельзя нам гору обойти. 
Выпили, но мало, плюнули, но редко, выбрались в разведку, но засада – бац! 
У подножья сказки коротко и метко каждого как в метку – расстреляла нас! 

От воздушных сказок душно и противно, потому что джагу знает идиот, 
а в каверне нашей гадит очень сильно власть родная наша на родной народ. 
И в воздушных сказках нам, ей Богу, тесно: рейтинги не чудо, подлость не в нови, 
хочется свободы, счастья повсеместно, чтоб без джага-джаги пироги пекли… 

Снайперам – казармы, юнкерам – погоны, ну а нам – законы, вроде бы и всё… 
Наводи в каверну крепки понтоны, президент народный, прочие – дерьмо! 


– Вот мы и прибыли, Эрл… Можно сказать, в ж@опу! 
– Ты всегда, Артеим, в ж@опе! А мне тебя вытаскивай… 
– Не надо меня, Эрл, ещё раз скажу, опускать на свои нары… 
– Нары у нас пока, Артеим, общие… 

30 октября - 8 ноября 2004 г. 

Контра требует на чай горячительный – ты ей, контре, отвечай поучительно….
- Шла бы, контра, ты домой к ёхан-матери, а иначе уплывешь чмом на катере!
Контра требует шмонать обескровленных – им и в Бога не понять чувства Родины,
Им давно уже пора лечь под вишнями, там где кирш уже хлебать будет к лишнему.

Контра тянется назад на попятную, шла бы, контра, ты хлебать воду мятную,
На баланду бы тебя, контра сучья, запустила якоря в сухолучье…
Чтобы более не в жисть не гундосила, мы тебя испепелим – нет вопроса в том!
Мародеров закатаем в асфальт лицом, потому что страна защитит свой дом!

Ахиллесова пята революции – это грязной шантрапе контрибуции.
Нет проблем, пора крушить мародерище – губы меньше топорщи дней позорище!

******

Александр Пасховер Гуляли сегодня по Крещатику с Элей (моя жена, товарищ и брат, в смысле сестра). Революция вроде бы и закончилась, а вроде как бы перешла в стадию контрреволюции. Я в этом не очень разбираюсь, но контры в центре любимой столицы полно. Один из них попросил у меня две грн на билет домой в Ровенскую область. С превеликим удовольствием дал 5 грн. Он тут же попросил удвоить транш. Но к этому моменту я уже учуял запах дешевого алкоголя из его громкоговорителя и прекратил торг.

Картинка печальная. По центральным улицам Киева ходят иллюстрации к труду Дарвина - Происхождение видов. (Обезьяны уже подали протест в ООН требуя опровержения что эти прямомочащиеся в подворотнях Киева их потомки). Простите ребята, я сейчас кого-то обижу. Но уже нет никакой целесообразности в этой палаточной антисанитарии. Далее выскажется мой любимый поэт Игорь Иртеньев:


Народ. Вход-выход

Когда я вышел из народа, мне было двадцать с чем-то лет.
Оставлен напрочь без ухода, небрит, нечесан, неодет,
Я по стране родной скитался пешком, голодный и худой,
Сухою корочкой питался, сырою запивал водой.

Но годы шли, летели годы, короче, где-то через год,
Наевшись досыта свободы, решил я вновь войти в народ.
Ему я в пояс поклонился, как пионеры Ильичу:
Прости, народ, я утомился и снова быть в тебе хочу.

Прими меня в свои объятья, в свои холщовые порты,
Готов за это целовать я тебя, куда укажешь ты.
Прости мне прежние метанья, мои рефлексии прости,
Прости фигурное катанье на трудовом своем пути.

Ты дан навеки мне от Бога, ты мой навеки господин.
Таких, как я, довольно много, таких, как ты, — всего один.
Кто есть поэт? Невольник чести. Кто есть народ? Герой труда.
Давай шагать с тобою вместе по жизни раз и навсегда.

Так я стенал, исполнен муки, в дорожной ползая пыли,
И, видно, пламенные звуки куда положено дошли.
Внезапно распахнулись двери с табличкой „Enter“ т. е. „Вход“,
И я, глазам своим не веря, увидел собственно народ.

Он мне совсем не показался, хоть дело было ясным днем,
Он как-то сильно не вязался с расхожим мнением о нем.
Он не был сущим и грядущим в сиянье белоснежных крыл,
Зато он был довольно пьющим и вороватым сильно был.

Я ослеплен был идеалом, я в облаках всю жизнь витал,
А он был занят черным налом и Цицерона не читал.
Он не спешил в мои объятья, и тут я понял, что народ
Есть виртуальное понятье, фантазии поэта плод.

И понял я, что мне природа его по-прежнему чужда,
И вновь я вышел из народа, чтоб не вернуться никогда.

******

Евгений Морин Симптомы весеннего обострения у пользователей (из эмпирических наблюдений) пользователей укронета:

- Симптом «Ааа мы все умрем»: до Днепра 4 часа на танках из Ростова, 30 минут на вертолетах из Белгророда, целый день на собачьей упряжке из Курска, а если вплавь через Керченский пролив, так вообще!!! Хорошо, хоть бомбоубежище рядом, успеть бы соли и спичек докупить…

- Симптом «Не за это стояли»: почему Юлька не на коляске? Не за это мы на Майдане стояли! Почему Турчинов лысый? Не за это мы на Майдане стояли! Неужели Коломойский сволочь? Не за это мы на Майдане стояли! С какой это стати Яценюк в Америку едет? Не за это мы на Майдане стояли! Причем, активнее всего не за это стояли те, кто вообще нигде не стоял.

- Симптом «Все просрали»: Майдан сливают, Крым уплывает, гипс снимают, клиент уезжает. Тщетно все, нас обманули, всех разводят, никогда больше радость не коснется наших истерзанных душ. Кругом одни враги. Предатели среди нас. Вон даже Филатов паркуется как мудак, вместо того, чтобы пахнуть розами!

- Симптом «А вот я бы»: непорядок, почему у Украины до сих пор нет ядерной бомбы? Немедленно вступить в НАТО и ЕС. Переименовать все улицы, раздать всем оружие, переписать Конституцию и соткать из воздуха многомиллионную армию. Всех уволить, всех назначить, всех арестовать и всех выпустить. Сейчас. Сегодня. Сию секунду.

У самых запущенных пациентов наблюдаются все вышеперечисленные симптомы. Зайки, например, особо подвержены ааа-мы-все-умремирательству. А какой вид паники выбираешь ты?

******

Роман Марковець

«В НЁМ ГЕН ДРЕВНЕГО АРМЯНИНА, понял я при первой встрече с Сергеем. Это тот ген, который давал свою жизнь за веру Христову, за народ, начиная с IV века. Это тот армянский ген, который еще с XI века, живя в Украине, делил и горе и радость с украинским народом. И когда приходил час, армяне стояли за Украину», – художник Boris Yeghiazaryan вспоминает Сергея Нигояна и обращается к Миру за поддержкой украинцев в борьбе за свободу и достойную жизнь

Я получаю из Армении письма и звонки. У меня спрашивают, мне говорят: "Борис, мы ждем, что ты скажешь из Киева".Что мне сказать сейчас? Я скажу про Сергея.

Полтора месяца назад, мне сказали что на Майдане, со стороны Лядских ворот, стоит на посту красавец армянин, с армянским флагом. Мы с ним познакомились, обнялись, и с тех пор он стал моим братиком младшим. Он стал моим хлопчиком. Я его, как сына полюбил.

Он хвастался как он читал украинские вирши. Особенно чисто и красиво он читал Шевченка. А самое главное, чем он со мной поделился, как что-то сокровенное, он достал из внутреннего кармана куртки разложенную большого формата бумагу. Это был Отче Наш на армянском.Очень красивыми буквами. Мне он сказал, что он хочет поставить это под прозрачную слюду, в рамку и повесить над постом, который он охраняет.

Я думаю, эта молитва так и была у него в кармане на груди. Я думаю, ему некогда было делать это в раму.

Я не помню, недели две чи три назад, я его убедил вернуться домой, немножко отдохнуть. Я видел, что он был весь истощен. Сила и дух молодости в нем горела, но острое переживание несправедливости его мучила. Он мне обещал, что он поедет отдохнуть, привести себя в порядок. Последнюю неделю постоянно думал, что надо позвонить ему. Его не было у Лядских ворот. Я был уверен что он уже дома . Так я ему и не позвонил. И он мне. Время такое. Я чувствую большую свою вину. Мне кажется, что если бы я знал, что он тут, на той битве, я бы его как то защитил.

При первой встрече с ним я понял, что в нем ген древнего армянина. Это тот ген, который давал свою жизнь за веру Христову, за народ, начиная с IV века. Это тот армянский ген, который еще с XI века, живя в Украине, делил и горе и радость с украинским народом. И когда приходил час, стояли за Украину.

Мы, армяне в Украине знаем, что наши предки здесь, в Украине, были люди чести и достоинства. У нас были достойные предки. Сергей был достойным тех предков. Сергей был чистый сердцем - "Чистые сердцем Бога узрят".

Я с утра ничего писать не мог. Я не стесняюсь сказать, что я плакал и рыдал. Буду скучать за моим хлопчиком. Вот я и сына потерял.

Хочу сказать независимо от того, какой была причина той бойни на Грушевского, - и там и везде сейчас идет война добра и зла. Все это уже не политика. И Сергей невинно убиенный. Его кровь - жертвенная кровь. Он очищает нас. Он очищает в первую очередь нас, армян, живущих в Украине. У нас есть своя ответственность перед этой прекрасной страной и народом .

Я сейчас даже не могу написать молитву . Пусть каждый из нас почитает молитву, которая у Сергея в кармане, на груди. Я могу только добавить: Господи, Сам сотвори в нас молитву угодную Тебе!

Я обращаюсь к армянам в Армении, к армянам в Украине. Я обращаюсь ко всем народам и странам - поддержите Украину всеми способами. Помогите Украине победить это зло.

Пусть Господь примет в Царство Свое погибших, новопреставленных чад Своих и Сергея моего любимого. И нас всех - да укрепит Господь в Духе и Истине Своей.

п.с.
Мне звонят из телеканалов и спрашивают состоял ли Сергей в какой нибудь радикальной организации. И хотя я с ним не общался последние недели, я знаю, что он не не состоял ни в какой радикальной организации. Он был убежденным патриотом Украины - он был защитник Майдана.

Власти будут все дальше и активнее продолжать эскалацию войны с народом. Но это не конец, это только начало. Еще раз говорю - наша цель беречь жизни, защищать жизни. Будем отстаивать Жизнь день и ночь, все вместе!

Те, которые до сих пор были в стороне, особенно родители, - как бы вы не думали, как бы вы не хотели, вы не сможете закрыть ваших детей в домах...

Выйдите! Станьте на майданах и на улицах защищать ваших детей, их жизнь и их будущее!!!

Марія Ткачук: "Бульбу їли несолену, бо на сіль не вистачало"

Фото надане Марією ТКАЧУК
Ігор Ткачук святкує з родиною 37-й день народження

Ігор Ткачук Народився 1 вересня 1975
Знам'янськ, Калінінградська область, Росія
Помер 20 лютого 2014
Київ, Майдан
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Проживання Велика Кам'янка, Коломийський район, Івано-Франківська область
Інші імена Ihor Tkatcuk
Відомий Герой Майдану
Діти троє дітей ( 1996, 2002 и 2013 рр. н.)

У нього залишилися троє дітей. Молодшому сину Денисові — рік

— У вівторок, 18 лютого, як сутички під Верховною Радою і Маріїнським парком почалися, то не сидів біля телевізора, а стояв. Переступав з ноги на ногу. Не міг ні їсти, ні пити. Весь час повторював: я мушу там бути, — розказує 35-річна Марія, дружина Героя Небесної сотні Ігоря Ткачука, 37 років. Живе в селі Велика Кам'янка Коломийського району Івано-Франківщини. Її чоловік їздив на Майдан двічі.

Вона з трьома дітьми, Євгеном, 17 років, 12-річною Іванною та однорічним Денисом, живуть на початку села в маленькій двокімнатній дерев'яній хаті, мазаній глиною. Невелике подвір'я обгороджене червоним металевим парканом.

— Просила його не їхати. Відказував: думаєш, їду туди вмирати. В мене діти малі, маю заради кого жити.

 У вівторок таки зірвався. Поїхав разом з другом із Коломиї. Той Юра розказує, що Ігорю, коли спали в Українському домі, двічі знак був попереджувальний. На нього падала фанера, якою було перегороджено прохід між сотнями. Юра встав, ту фанеру з Ігоря підняв. Тільки-но задрімав, а вона знову впала. Зранку хтось крикнув, що штурм. Чоловік вибіг у тоненьких штанях та сорочці. Ще каску встиг вхопити. Так його і знайшли. В скроню вистрелили.

Господиня запрошує до тісної кімнати. Там Дениса бавлять сестра Іванна з двома однокласницями. Ще двоє хлопців допомагають старшому Євгенові скручувати меблі. Їх для сім'ї привезла коломийська фірма. До хати заходить високий чоловік. Простягає жінці конверт із грошима. Каже, громада сусіднього села зібрала. Марія дякує, кладе конверт на шафу.

— Якби сиділа сама в хаті, то давно б з глузду з'їхала. А так є якийсь рух. Трохи забуваєшся. Кожен день хтось дзвонить, питає, в чому нуждаємося. Гроші приносять люди, яких навіть не знаю, — говорить. — Діти собі замовили комп'ютерний столик. Нині привезли. А в подарунок ще диван додали. Раніше з чоловіком мріяли про нові меблі, а грошей не хватало. А тепер і меблі є, і грошима помагають, а чоловіка нема.

Провідати онуків прийшли батьки Марії, 69-річна Ганна і 66-річний Іван Ткачуки. Мати сідає коло Марії на ліжко. Вона — інвалід І групи, не має лівої руки.

— Зять був золотою людиною. Кожен день прибігав, помагав коло господарки. Як у Київ останній раз їхав, до мене піді­йшов, погладив по спині і каже: "Не мучтеся, мамо. Нащо вам стільки робити, відпочиньте трохи", — розповідає Ганна Ткачук.

— Батька Ігор втратив перед весіллям, — продовжує дружина небіжчика. — Похоронили в четвер, а в суботу ми робили вечоринку. Вже все було замовлено, не могли відкласти. Музикантів не було, так-сяк відбули.

Раніше жили у чоловікової мами, 82 роки має. Допомогти нам нічим не могла. Бідили страшно. Для нас найбільший десерт був, як їли солодку молочну кашу. А бувало й таке, що цукру не було за що купити. Не раз бульбу їли не солену, бо на сіль не вистачало. Ігор — тракторист. Але трактора свого не мав. Трохи на заробітки їздив по будовах, — витирає очі.

— Пам'ятаю, як прийшли до тоїво хати жити в літі. Одної стіни не було взагалі. Вдень трохи порозгрібали. А вечором спати лягли майже просто неба. Зранку прокидаємося від того, що люди ходять по дорозі, трактори їздять. І то все видно. Я до чоловіка притулилася і кажу: Ігоре, дивися, ми — бомжі. А він мене обняв сильно-сильно, і давай заспокоювати: "Не переживай, все у нас буде — і хата, і в хаті".

Все життя старався робити, щоби я не відчувала нужди. Не часто ходив до церкви, але любив Біблію читати. Казав, що чоловік має жінку любити, як своє тіло. Якщо тілу холодно, то й жінку треба вбрати, якщо голодне, то й жінку нагодувати треба. Не раз казала йому: Ігоре, зима надворі, а ти в кросовках ходиш. Давай чоботи тобі купимо. А він: нащо мені чоботи? Коби діти мали в чому ходити і ти. А мені і кросовків вистачить.

Марія бере на руки Дениса. Хлопчик вередує, виривається. Підходить до баби. Та відкриває фотоальбом, показує йому тата з матір'ю. Дитина гладить світлини.

— Наче відчуває щось. Уночі погано спить. А вдень кудись руками проситься, на кути показує. Може, тата бачить — воно ж ангелятко, — говорить Ганна Миколаївна. — То фотографія, де Ігор малий. Подібні з Дениском. Вони з Ма­рією з дитинства дружили. Не раз відправлю корову пасти, хліба маслом помащу. А вони там сколєгуються, масло об траву витрут, а хлібом худобу годуют. А потім сідают на корову, возєтсі. Все разом були. В них навіть прізвища одинакові — Ткачуки.

— У школі трохи встидалисі дружити, — продовжує Марія. — А як з армії прийшов, почали зустрічатися. Мені було 16 років. Провів мене з дискотеки додому і запропонував одружуватися. Я спочатку викручувалася: давай дружити. А він: або будеш моя, або інакше не хочу.

Євген із друзями закінчують монтувати меблі. Великий коричневий диван присувають ближче до вікна. Старший брат садить на нього Дениса. Дитина лягає на нову подушку.

— Тато тішився б. Він не був жорстокий. Якби був живий і мав шанс помститися Януковичу, нічого йому не зробив би. Просто підійшов, глянув в очі і сказав: "От, і нащо то все було?" Але якби на тому Майдані постраждав хтось із нас, порвав би його на шматочки, — каже Євген. Відпрошується в матері піти з хлопцями в село. Та каже, щоб не барився.

— Мені привезли одяг Ігоря, в якому його вбили. До вчорашнього дня не наважувалася його витягнути. Аж тут із міліції подзвонили. Сказали, що треба просушити, будуть експертизу робити. На дворі дощ. Де я мала його сушити? Взяла до хати. Поки діти спали, розложила в кімнаті. Цілу ніч над ним проплакала. Просила Бога, аби дочка не прокинулася. Якби це побачила, не знаю, чи пережила б.

Марія накриває рушником Дениса, який заснув на дивані.

— Погодую дітей і сьогодні всі ляжемо спати в одній кімнаті. Бо вже кілька ночей не можемо заснути, — господиня проводить до дверей і прощається.

Після народження сина прикрасив хату квітами

— Романтичний був. Пожене корову пасти, а звідти приходить з великим букетом. Ромашки, кульбаби складе в такі композиції, що в магазині так не вміють. А як сина старшого народила в серпні, заходжу до хати з малим, а вся оця кімната квітами заставлена. Різними — польовими, з городу. В кожному куточку поставив, — розповідає Марія Ткачук про покійного чоловіка. — На останніх родах зі мною був. Я сиділа на м'ячі. А Ігор мене ззаду за спину тримав. Весь час розказував мені щось, руку гладив. Народила без проблем.

Жінка підходить до шафи. Дістає маленьку червону коробочку у вигляді серця. Показує золотий перстень.

— Подарував мені на 35 років. Знала, що грошей не має — на подарунок і не сподівалася. А він приносить зранку, простягає руку й каже: "Це тобі від усього серця", — Марія мовчить кілька хвилин. Намагається стримати сльози. — Не снився мені жодного разу. Може тому, що плакала сильно.

Автор: Вікторія ЦИМБАЛІСТА

http://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_bulbu-yili-nesolenu-bo-na-sil-ne-vistachalo/547003

Цей вірш написав Микола Іванович Котляр, тато Жені Котляра, застреленого снайперами 20.02.14.

Сыну

Моя кровинка, я горжусь тобой
В тылу не ждал огонь заградотряда
Ты мог уйти. Ты принял этот бой,
Хотя свистели роем пули рядом.

Когда на землю падали друзья
- С фанерками нельзя в такую драку! -
Казалось - даже выстоять нельзя,
Вы поднялись и Вы пошли в атаку

Я б так не смог. Немногие б смогли.
Склоняюсь к дорогому изголовью.
Вы гордость, совесть, честь своей земли,
И землю эту Вы полили кровью

Прости, я снова плачу, мой герой.
Ты принял не спонтанное решенье.
Как ты мне нужен здесь, сейчас, живой
Я ненавижу жертвоприношенье

Герої не вмирають!
‪#‎небеснасотня‬ ‪#‎котляр‬

Перелік загиблих учасників акцій протесту в Україні у грудні 2013 — лютому 2014 року. До даного списку входять особи мирних громадян України, котрі мали безпосереднє відношення до ідеї та акції Євромайдану.

	Мазуренко Павло † 22 грудня 2013 41 рік, відвідував мітинг на Євромайдані	Був побитий охоронцями на даху торгового будинку, що на вулиці Гната Юри, начебто за Євромайдан. 20 грудня відмовився від госпіталізації швидкою допомогою. Помер 22 грудня в реанімації Київської міської клінічної лікарні № 12 від двосторонньої пневмонії.
	Вербицький Юрій Тарасович † 21/22 січня 2014 Працював у відділі сейсмічності Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України у Львові	Викрадений невідомими з Олександрівської лікарні разом з активістом Ігорем Луценко вранці 21 січня 2014 року. Його тіло було знайдено 22 січня в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. За відеосвідченням друга Юрія Вербицького Романа, при опізнанні було очевидно, що ноги перебиті — виднілися кістки, вся спина була синя, обличчя розбите, ребра випирали з правого боку зі шкіри, бо певне були поламані. Офіційною причиною смерті визнано лікарями лікарні — переохолодження.
	Нігоян Сергій Гагікович † 22 січня 2014 Народився і жив у селі Березнуватівка Дніпропетровської області. Його родина переїхала до України, рятуючись від війни у Нагорному Карабасі. Займався легкою атлетикою та східними єдиноборствами, два курси провчився в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання. На Євромайдан приїхав 8 грудня 2013 року, був задіяний в охороні	Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав три вогнепальних поранення картеччю на основі сплаву свинцю — в голову, шию і груди
	Жизневський Михайло Михайлович † 22 січня 2014 Родом з Білорусі, звідки виїхав через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації УНА-УНСО. Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. Був задіяний в охороні Євромайдану.	Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею.
	Сеник Роман Федорович † 25 січня 2014 Родом з с. Наконечне, Яворівського р-ну на Львівщині, останні роки мешкав у місті Турка.	Помер у київській лікарні. Під час штурму 22 січня 2014 на вулиці Грушевського він отримав важке вогнепальне поранення в плече. Куля застрягла в легені, руку з роздробленою кісткою довелося ампутувати, організм втратив більше 3,5 літрів крові.
	Хом'як Віктор Борисович † 27 січня 2014 с.Голишів Волинської області	Активний учасник Євромайдану, зранку 27 січня був знайдений повішеним на «йолці».
	Калиняк Богдан Михайлович † 28 січня 2014 52 роки, родом з Коломиї, Івано-Франківської області.	Помер у госпіталі в Івано-Франківську. Міський голова Коломиї Ігор Слюзар розповів, що Калиняк 2 місяці з маленькими перервами по чотири дні стояв на Майдані і, маючи рідну сестру в Києві, не ходив до неї, щоб відігріватися.
	Синенко Сергій Петрович † 13 лютого 2014 Активіст Автомайдану Запоріжжя. Батько чотирьох дітей.	Автомобіль «Тойота» разом із власником всередині згорів на дорозі між селами Червоний Яр та Івангород в Запорізькому районі. За попередньою інформацією, займання сталось через те, що невідомий вистрілив у бензобак автомобіля, від чого той спалахнув. Труп було опізнано за аналізом ДНК. У відео зверненні відповідальність за вбивство взяли на себе т.зв. «Привиди Севастополя». На похорони прийшло близько 100 осіб.
	Дідич Сергій Васильович † 18 лютого 2014 Депутат Городенківської районної ради Івано-Франківської області від ВО Свобода, 44 роки.	Загинув у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». «Граната взірвалась біля шиї Сергія і розірвала артерію… Шансів на порятунок не було», — написав на своїй сторінці у Фейсбук член ВО «Свобода» Руслан Андрійко. Тіло виявили у Будинку офіцерів.
	Кіщук Володимир Юрійович † 18 лютого 2014 1956 р.н., Київська обл., Вишгородський р-н, смт. Димер.	Загинув у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». Проломлена голова в районі потилиці. Тіло виявили у Будинку офіцерів.
	Шаповал Сергій Борисович † 18 лютого 2014 1969 р.н., з Києва. Активіст Самооборони Майдану.	Знайшли померлим в Будинку офіцерів.
	Сердюк Ігор Миколайович † 18 лютого 2014 40 років, з Кременчука.	Чоловікові вистрелили з обрізу в обличчя. "Він будував барикаду, носив мішки. Під час цього на нього та інших активістів напали тітушки та «беркутівці». Зразу була сутичка, потім хтось вистрелив Ігорю впритул в обличчя, — розповів Сергій Полюхович, заступник голови кременчуцького «Майдану».
	Хурція Зураб (Zurab Khurtsia) † 18 лютого 2014 29 липня 1960 року, з Грузії	Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро «Хрещатик». Загиблий чоловік мав при собі пенсійне посвідчення серія АІІІ № 848773 на ім'я Миколи Нікітіна, видане в Кіровограді, та паспорт громадянина Грузії на ім'я Zurab KHURTSIA № 620075680, виданий посольством Грузії в Україні. «У нього було хворе серце, він приймав ліки. З-за подій на вулиці Інститутській воно не витримало», — повідомив пізніше Микола Нікітін.
	Дворянець Антоніна Григорівна † 18 лютого 2014 62-річна мешканка Броварів.	Тіло виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро «Хрещатик». У неї знайшли посвідчення ліквідатора чорнобильської катастрофи на ім'я Дворянець Антоніна за № 073155. Загинула від забиття кийками спецпризначенцями міліції.
	Веремій В'ячеслав Васильович † 18 лютого 2014 Журналіст газети «Вести»	Був побитий тітушками та при цьому отримав кульове поранення в груди. Смерть настала через втрату крові та отримання поранень, не сумісних з життям.
	Брезденюк Валерій Олександрович † 18 лютого 2014 Український художник, відомий своїми малюнками на воді. м. Жмеринка	Загинув 18 лютого вночі під час мітингу у Києві на Майдані. Був вбитий пострілом у спину. Станом на 20 годину чоловік був ще живий. Сказав родичам, що з ним все гаразд. На другий дзвінок сина Валерій вже не відповів. Близько першої години ночі слухавку взяли сторонні люди та повідомили, що його вже немає серед живих.
	Корчак Андрій Богданович † 18 лютого 2014 49 років, м. Стрий, Львівська обл. Був неодружений. Жив з 81-річною матір'ю.	На Майдані перебував з листопада. Завжди був на передових. Робив усе: і воював, і дрова рубав. Помер у 17-ій лікарні від розриву внутрішніх органів після побиття «Беркутом».
	Наумов Володимир Григорович † 18 лютого 2014 9 березня 1970 року, с. Шевченко, Добропільського району, Донецької області	Тіло виявили 18 лютого, вранці, на Трухановому острові. Загиблий мав хусточку Самооборони Майдану на шиї. Міліцейська версія смерті активіста — самогубство. У МВС вважають, що чоловік стрибнув з Пішоходного мосту.
	Капінос Олександр Анатолійович † 18 лютого 2014 29-30 років, активіст ВО «Свобода», село Дунаїв, Кременецький район, Тернопільська область.	У 2012 році витримав 12 днів без їжі на знак протесту проти «мовного закону». — На майдан Сашко їздив періодично кілька разів. Під час сутичок на Грушевського 18 лютого в нього влучили гранатою, — каже його друг Михайло Згар. — Йому пробили артерію. Сашка госпіталізували, але в лікарні він помер.
	Плеханов Олександр Вікторович † 18 лютого 2014 22 роки, студент архітектурного факультету КНУБіА, наступного дня мав отримати диплом бакалавра.	Загинув 18 лютого. Помер у 17-й лікарні.
	Зайко Яків Якович † 18 лютого 2014 73 роки, Житомир, Народний депутат України I скликання.	Помер від інфаркту, втікаючи від «Беркуту» на вул. Інститутській.
	Кульчицький Володимир Станіславович † 18 лютого 2014 1949 р.н., Київ	Помер в ніч з 18 на 19 лютого. Куля пройшла на виліт в серце, застрягла в одязі. Друга влучила йому в живіт.
	Черненко Андрій Миколайович † 19 лютого 2014 35 років. Київ. Народився в селі Слободо-Петрівка Гребінківський район Полтавська область. Залишилась 7-місячна дитина.	Опізнання тіла проводила сестра.
	Пасхалін Юрій Олександрович † 19 лютого 2014 1984 р.н., с. Носачів Черкаської області. Закінчив школу у м. Сміла. Був і вихованцем Школи олімпійського резерву в Харкові, займався штангою. В останні роки проживав у Києві, працював на приватному підприємстві комірником. Похований у рідному селі.	Отримав три вогнепальні поранення в спину і 1 пневматичне поранення, першу допомогу було надано в Будинку профспілок. Після підпалу будинку його евакуйювали до 18-й лікарні на бульварі Шевченка, проте врятувати не вдалося.
	Васильцов Віталій Валерійович † 18 лютого 2014 1977 р.н., з Білої Церкви, Київська область, мав двох дітей.	Застрелений на вул. Великій Житомирській. Знаходився в Олесандрівській (Жовтнева) лікарні (вул. Шовковична)
	Варениця Роман Михайлович † 20 лютого 2014 14 грудня 1978 р.н., с. Старий Яр, Яворівський район, Львівська область. Проживав у м. Новояворівськ, Яворівського р-ну на Львівщині.	Застрелений на вул. Великій Житомирській. Знаходився в Олександрівській (Жовтнева) клінічній лікарні (вул. Шовковична).
	Пантєлєєв Іван Миколайович (псевдо «Креман») † 20 лютого 2014 1 грудня 1981 року народження. м Краматорськ	Загинув на Інститутській. Тіло ідентифіковане в готелі Україна.
	Точин Роман Петрович † 20 лютого 2014 1969 р.н. Ходорів, Львівської області.	Загинув від вогнепального поранення в голову. Тіло ідентифіковане в готелі Україна.
	Чміленко Віктор Іванович † 20 лютого 2014 1961 р.н. Кіровоградська область, Бобринецький район, село Борисівка	Фермер. Погиб от ранения на ул. Институтской при попытке помочь побратиму.
	Ушневич Олег Михайлович † 20 лютого 2014 1982 р.н., уродженець міста Дрогобич, проживав в Сколе.	Застрелений снайпером на Інститутській біля Жовтневого палацу. Тіло ідентифіковане в готелі Україна.
	Ткачук Ігор Михайлович † 20 лютого 2014 1975 р.н. Знам'янськ, Калінінградська область, Росія. Мешканець Великої Кам'янки Коломийського району.	Поїхав у Київ 18 лютого, загинув 20. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна».
	Царьок Олександр Миколайович † 20 лютого 2014 село Калинівка, Васильківський район Київської області.	Загинув біля Жовтневого палацу. Зламані ноги, рука, ребра, три кульові поранення — (два в живіт и одне в груди). Без батька залишилося 5 дітей. Тіло ідентифіковане в готелі Україна.
	Голоднюк Устим Володимирович † 20 лютого 2014 8 грудня 1994, місто Збараж, Тернопільська область.	Помер у готелі «Україна» внаслідок вогнепального поранення в голову.
	Щербанюк Олександр Миколайович † 20 лютого 2014 Чернівці, 46 років. учасник всіх виборчих перегонів, керівник партійної первинки "Батьківщини".	Снайпер вцілив у нього просто біля чернівецького намету "Батьківщини", повідомляє прес-служба обласної організації партії ВО "Батьківщина". За даними "Буковинської правди" в Чернівцях Олександр Щербанюк працював приватним підприємцем, займався будівництвом, переважно виконував плиточні роботи. В нього залишилась дружина, хвора мама і двоє дітей - син, який навчається в 9-класі та 20-річна донька. Він був дуже активним політичним активістом. На Майдані був з самого початку з перервами.
	Костенко Ігор Ігорович † 20 лютого 2014 31 грудня 1991, студент-географ, з м. Львова, редактор української Вікіпедії.	Був убитий в районі Жовтневого палацу. За словами його друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так що їх можна було зав'язати на вузол».
	Шилінг Йосип Михайлович † 20 лютого 2014 14 березня 1952, пенсійне посвідчення № 6622999, Дрогобич.	Загинув від пострілу в голову біля Жовтневого палацу. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна».
	Паращук Юрій Григорович † 20 лютого 2014 1 липня 1966, м. Тальне, Черкаська обл. Мав сина від першого шлюбу та дві прийомні доньки. На час подій Євромайдану працював столярем у Харкові. Похований у м. Тальне.	Убитий від пострілу з даху на Інститутській, про що повідомив Ігор Швайка у твітері.
	Дзявульський Микола Степанович † 20 лютого 2014 1958 р.н., з Шепетівки. Вчитель географії та біології, член ВО Свобода.	Застрелений на Інститутській.
	Сольчаник Богдан Зиновійович † 20 лютого 2014 25 липня 1985, Старий Самбір, Львівська обл., викладач УКУ.	Тіло було знайдено на подвір'ї біля Михайлівського собору.
	Бондарчук Сергій Миколайович † 20 лютого 2014 9 вересня 1961, Старокостянтинів Хмельницької обл., Вчитель фізики, голова Старокостянтинівського міської організації (Хмельницька обл) ВО «Свобода».	Убитий на Інститутській.
	Мойсей Василь Михайлович † 20 лютого 2014 23 березня 1992 р. н., м. Ківерці, Волинська область. Приїхав на Майдан у Київ разом зі своїми побратимами в ніч з 18 на 19 лютого. Навчався в Університеті розвитку людини «Україна» у Луцьку на 4-му курсі.	Помер у 17-й лікарні м. Києва від вогнепального поранення у грудну клітину. Вранці 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у нього влучив снайпер. Хлопця не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті. Куля пошкодила важливі кровоносні судини.
	Байдовський Сергій Романович † 20 лютого 2014 21 серпня 1990 р., м. Нововолинськ. З 1997 по 2007 рік навчався у Нововолинській школі № 12. Неодружений. Працював на магістральних нафтопроводах «Дружба».	Застрелений.
	Арутюнян Георгій Вагаршакович † 20 лютого 2014 50 років, м. Рівне, вірменин, громадянин Грузії, член рівненської «Свободи». Залишилось 2 дочки, молодшій 3 роки.	Був застрелений снайпером поблизу Монумента Незалежності в Києві. Тіло перенесли до Михайлівського Золотоверхого собору.
	Войтович Назар Юрійович † 20 лютого 2014 1996 р.н., на момент вбивства неповнолітній, с. Травневе, Збаразький р-н, Тернопільська обл.	За словами директора Тернопільського кооперативного коледжу Василя Макарчука, йому зателефонувала жінка, яка сказала, що тіло Назара перебуває в Михайлівському. Назар у цьому коледжі навчався на дизайнера. Школа села Травневе тепер носитиме його ім'я.
	Гриневич Едуард Миколайович † 20 лютого 2014 31 травня 1985, Волинська область , Любешевський район, село Деревок.	--
	Жаловага Анатолій Григорович † 20 лютого 2014 1980 р.н., з м. Львова.	Тіло було знайдено на подвір'ї біля Михайлівського собору.
	Жеребний Володимир Миколайович † 20 лютого 2014 6 жовтня 1985 м. Рудки, Самбірський район, Львівська область, працівник Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету.	Загинув на вулиці Інститутській, кулі снайпера влучили в шию (в сонну артерію) та голову. Похований у рідному місті Рудки.
	Кемський Сергій Олександрович † 20 лютого 2014 1981 р.н., Житомирська область, Коростень.	Тіло було знайдено на подвір'ї біля Михайлівського собору.
	Мовчан Андрій Сергійович † 20 лютого 2014 17.01.1980 р.н., Київ. Працював у Театрі ім. Франка. Член Демократичного Альянсу.	Загинув від вогнепального поранення в голову 20 лютого 2014 року.
	Смоленський Віталій Віталійович † 20 лютого 2014 Уманський район, с. Фурманка. Жив та працював у Києві. У нього залишилось двоє маленьких дітей. Похований у рідному селі.	Тіло було знайдено на подвір'ї біля Михайлівського собору.
	Чернець Віктор Григорович † 19 лютого 2014 1977 р.н., мешканець с. Подібна Черкаської обл., мав двох дітей.	На трасі Одеса-Київ, жителі Маньківки та Умані біля села Подібна встановили блок-пост на дорозі, аби «тітушки» та спецпризначенці не дісталися до столиці. Водій невстановленого джипа, який пробивав дорогу внутрішнім військам, на шаленій швидкості 19 лютого збив 37-річного мешканця села Подібна насмерть.
	Пагор Дмитро Олексійович † 19 лютого 2014 21 рік, с. Хропотова Чемеровецького району Хмельницької області.	Загинув увечері в Хмельницькому біля будівлі СБУ, звідки була відкрита стрілянина. Був поранений у голову, невдовзі помер в лікарні. «У морзі нам сказали, що в нього кульове поранення, ніби то стріляли із автомата Калашникова, але кулі не показали. Діма закривав собою дівчину, коли лунали постріли», — розповів дядько загиблого.
	Дигдалович Андрій Іванович † 20 лютого 2014 3 червня 1973, Львівська область, Пустомитівський район, село Сокільники.	--
	Вайда Богдан Іванович † 20 лютого 2014 28 квітня 1965, Львівська область, Дрогобицький район, село Летня.	На київський Майдан поїхав 19 лютого. Вже зранку наступного дня, приїхавши до Києва, зателефонував сестрі: "Люба, тут справжня війна! Стріляють...", – після цього розмова обірвалася. Того ж дня по обіді у приймальні Летнянської сільради пролунав телефонний дзвінок. Повідомили про смерть Богдана, який загинув від кулі снайпера-вбивці.
	Кіпіані Давід † 21 лютого 2014 Громадянин Грузії, мав однорічного сина	Тіло знайшли в ніч з 20 на 21 лютого поряд з барикадою біля ЦУМа у формі бійця Самооборони з двома кульовими пораненнями. Помер у «швидкій». Згідно з інформацією судмедекспертизи, помер від гострої iшемії та недостатності серця.
	Бондарєв Сергій Анатолійович † 18 лютого 2014 24 листопада 1981, Донецька область, місто Краматорськ. Програміст GlobalLogic, останні роки працював та жив у Києві.	Загинув від чотирьох кульових поранень під час першого штурму біля Будинку профспілок. 20.02 опізнаний родичами у морзі.
	Гурик Роман Ігорович † 19 лютого 2014 1994 р. н., м. Івано-Франківськ, студент філософського факультету Прикарпатського університету.	Загинув на передовій від пострілу снайпера у скроню близько 12:15. 20.02.14 був опізнаний у морзі.
	Дмитрів Ігор Федорович † 20 лютого 2014 30 років, с. Копанки Калуського р-ну Івано-Франківської області.	Його шукали декілька годин безнадійно. А близько 17.00 надійшла інформація із 17-ї лікарні Києва про те, що він помер.
	Корнеєв Анатолій Петрович † 20 лютого 2014 53 р., 23 січня 1961, с. Гаврилівці Кам'янець-Подільського району.	Інформація про загибель з'явилась зранку 20 лютого. До обіду в Гаврилівцях дружина Людмила виїхала на Київ. Сказав товариш, що подзвонив на його телефон, а трубку підняв незнайомий чоловік і каже: «Нема уже вашого Петровича, постріл в серце снайпер».
	Коцюба Віталій Миколайович † 20 лютого 2014 7 липня 1982 р.н., с. Вороблячин, Яворівський район, Львівська область. Проживав у м. Новояворівськ, Яворівського р-ну на Львівщині.	Загинув 20 лютого 2014 року від вогнепального поранення. Залишив молоду дружину та двох діток.
	Опанасюк Валерій Адамович † 20 лютого 2014 20 травня 1971, м. Рівне.	Перед тим два дні не виходив на зв'язок. Була непідтверджена інформація про те, що, можливо, людина загинула. Загинув 20 лютого від снайперської кулі. Похорони відбулися 23 лютого в Рівному. Похований на кладовищі «Нове».
	Павлюк Володимир † 20 лютого 2014 40 років, з Коломиї	Помер в 17-ій лікарні на Щорса. 4 поранення, три у ногу, одне у ліве око.
	Паньків Микола Олександрович † 20 лютого 2014 39 років, с. Лапаївка Львівської обл.	Вбитий кулею в груди.
	Храпаченко Олександр Володимирович † 20 лютого 2014 18 вересня 1987, Здолбунів, за освітою був театральним режисером.	Снайпер вистрілив прямо в серце. Смерть була миттєвою.
	Шимко Максим Миколайович † 20 лютого 2014 33 роки, Вінниця, учасник клубу історичної реконструкції «Білий вовк».	Невідомого чоловіка без документів, лише з білетом на потяг до Вінниці знайшов серед загиблих тернопільський репортер 20minut.ua. Фото вбитого вінничанина розмістили на сайті аби знайти його родичів. За кілька годин з'ясувалося — у Києві загинув 33-річний Максим Шимко.
	Бльок Іван Іванович † 20 лютого 2014 21 липня 1973, м. Городок Львівської області.	Помер від кулі снайпера у серце, вранці 20 лютого, на вулиці Інститутській. Дівоче прізвище дружини — Тур і чоловіка інколи також називали Туром, до списків загиблих його було занесено під цим прізвищем — Тур Іван Іванович.
	Тарасюк Іван Миколайович † 20 лютого 2014 28 січня 1993, Волинська область, смт Олика.	20 лютого 2014 року загинув на Майдані від вогнепального поранення в шию, стріляв снайпер, коли Ваня відтягував пораненого хлопця. Cпортсмен, навчався на медика.
	Полянський Леонід Петрович 24 жовтня 1975, Жмеринка, Віннницька обл.	Тіло в морзі № 1 (Київ, вул. Оранжерейна-9).
	Саєнко Андрій Степанович † 20 лютого 2014 26 жовтня 1962, Фастів, Київська обл.	Тіло в морзі № 1 (Київ, вул. Оранжерейна-9).
	Котляр Євген Миколайович † 20 лютого 2014 14 квітня 1980, Харків. Закінчив Харківський інститут радіоелектроніки (ХІРЕ). Промисловий альпініст. Активіст екологічної організації «Зелений фронт».	Був на Майдані від початку грудня з кількаденними перервами. Належав до третьої сотні. Майже всі ночі провів на Майдані. Чергував на барикадах, прикривав людей від силовиків щитом, переносив поранених. Після початку «мирного наступу» повернувся з Харкова, куди поїхав на кілька днів до батька, прибув до Києва 18 лютого й поновився у третій сотні, хоча планував приєднатися до новоствореної харківської сотні. Востаннє Женю бачили на вул. Інститутській під час перестрілки між 10:00 і 10:30, він переносив поранених і вбитих. Є також інформація, що він загинув ближче до 11:00, коли йшов в атаку. Тіло Євгена передали до моргу на вул. Оранжерейній близько полудня 20 лютого. Похований у Харкові 23 лютого. Залишилися батько й молодша сестра.
	Шеремета Людмила Данилівна † 22 лютого 2014 22 лютого 1939, Хмельницький.	Поранена в голову в Хмельницькому біля будівлі СБУ, звідки була відкрита стрілянина з автомата. Померла в лікарні.
	Максимов Дмитро В'ячеславович † 18 лютого 2014 17 листопада 1994, Київ. Срібний та бронзовий призер із дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року. Кавалер Ордену «За заслуги» III ступеня.	Прийшов демократично відстоювати українську державу на мирний мітинг на «Майдані незалежності» Києва. Під час стрілянини вибухом гранати йому відірвало руку, помер у Будинку профспілок від втрати крові. Його тіло декілька днів лежало в Михайлівському золотоверхому соборі.
	Швець Віктор Миколайович † 19 лютого 2014 Київ.	18 лютого десь о 16.00 пішов на Майдан, як сам казав, захищати молодь. О 23:00 подзвонив сім'ї і сказав, що з ним усе добре. А вже о 04:00 19.02 телефоном повідомили дружині, що він загинув (у моргу смерть зафіксували як приблизно перша з чимось година ночі).
	Цепун Андрій Михайлович † 21 лютого 2014 14 жовтня 1978, Київ.	23.02 стало відомо про смерть Андрія. Він був серед активістів, які блокували 20 грудня в'їзд в Київ з Гостомельської траси. Опівночі Андрій ішов сам додому та був по дорозі вбитий. Його тіло було знайдено на вул. Верболозній зі слідами побиття та черепно-мозговою травмою.
	Машков Максим † 21 лютого 2014	Помер в 17 лікарні м. Києва.
	Горошин Максим Максимович † 18 лютого 2014 25 років, с. Грушківка Кам'янського району на Черкащині. Похований у рідному селі.	Загинув 18 лютого під час сутичок на вулиці Інститутській поблизу Урядового кварталу. Отруївся газом від гранати. Помер у лікарні.
	Олег † 23 лютого 2014 Боєць 1-й сотні Майдану, з Кременчуцького району на Полтавщині.	Причиною смерті стало поранення, отримане напередодні. Йому зашили сонну артерію, витягли кульку, але було ще кілька куль, яких не побачили.
	Ільків Богдан Іванович † 22 лютого 2014 1963 р. н., Львівська обл. Пустомитівський район, смт. Щирець, залишилось двоє дочок.	Отримав два кульових поранення в живіт під час стрільби на Майдані, помер 22 лютого в лікарні.
	Мельничук Володимир Валерійович † 20 лютого 2014 22 серпня 1974	Помер у 17-тій лікарні від вогнепальних поранень 20 лютого.
	Пехенько Ігор Олександрович Київська обл., м. Вишгород.	Загинув 20 лютого, біля Будинку Профспілок від кулі снайпера.
	Чаплинський Володимир Володимирович (Влад) † 20 лютого 2014 1970 р. народження, батько двох дітей, м. Обухів, Київська обл.	Поліг на Майдані від кулі снайпера, кульове поранення шиї.
	Семисюк Микола Миколайович † 20 лютого 2014 1986 р. народження, м. Хмельницький.	Kульове поранення голови.
	Тарщук Микола † 20 лютого 2014 1975 р. народження.	Kульове поранення шиї.
	Лінійчук Олег † 20 лютого 2014 Народився 4 червня 1988 року в Вінниці. Жив в Іллічівську.	Закінчив з червоним дипломом Вінницький політех. Помер від крововиливу в мозок після того як його жорстоко побили бійці беркута і проломили череп.
	Братушко Олексій Сергійович † 20 лютого 2014 1971 р. народження, Суми.	Загинув на вул Інститутській від кулі снайпера яка пробила і металевий щит і бронежилет.
	Бойків Володимир Васильович † 19 лютого 2014 5 лютого 1955, Львів.	Останній раз телефонував дружині пізно ввечері перебуваючи на вул. Грушевського. В ніч на 19 лютого отримав кульові поранення голови, хребта, печінки та селезінки. Тіло загиблого відразу не було опізнане і перебувало в морзі до 24 лютого 2014 р., коли його опізнала дружина. Похований у Львові на Личаківському кладовищі на Алеї Героїв.
	Костишин Михайло Йосипович † 26 лютого 2014 1971 р.н., с. Нижній Струтинь, Рожнятівського району, Івано-Франківської області.	Михайло був на Майдані відразу після побиття студентів. Сам також був жорстоко побитий, із 27 січня перебував у лікарні. Жодних шансів вижити у нього не було, хоча лікарі зробили все що могли. Похорон відбудеться в селі Нижній Струтин, Рожнятівського р-ну, Івано-Франківської обл. 28 лютого.
	Городнюк Іван † 20 лютого 2014 29 років, смт Березне, Рівненська обл.	Помер у Рівному після хвороби, отриманої на майдані у Києві (облитий водою з водомета)
	Жановачий Андрій Богданович 1964 р. н.	--
	Прохорський Василь Петрович † 18 лютого 2014 4 травня 1980, с. Щуча Гребля, Бахмацького району, Чернігівської області. Працював у м. Києві.	Загинув допомагаючи медикам від кулі снайпера у потилицю, яка пройшла на виліт. Родичі довго шукали його, і знайшли 22.02.14 р. в морзі на вул. Оранжерейній.
	Прохорчук Віктор Олександрович † 18 лютого 2014 Проживав у смт Володарськ-Волинський Житомирської області. 38 років. 1975 р. н.	Віктор перебував на Майдані від самого початку. Лише раз навідався до рідних у грудні. Регулярно телефонував матері та дружині. Зник 18-го лютого. Бійці з його сотні відшукали свого побратима через тиждень у морзі. Перед тим тіло загиблого виявили у дворах Хрещатика, куди невідомими було викинуте зі слідами насильницької смерті та з перерізаним горлом. У самого ж героя «Небесної сотні» залишилася дружина Наталія та двоє дітей – Андрій (14 років), Сергій (5 років).
	Зубок Володимир Валерійович † 20 лютого 2014 1985 р.н., Чернігівська обл.	--
	Топій Володимир Петрович † 18 лютого 2014 57 років, с. Вишня, Львівської області.	Шукали з 18 лютого. Його тіло знайшов син у Будинку Профспілок. Зробили експертизу, і підтвердили смерть цього героя. Володимир Петрович загинув під час пожежі у Будинку Профспілок.
	Бачинський Ігор † 25 лютого 2014 30 років.	Він круглий сирота, є тільки бабуся та дідусь, які живуть в Боярці. Вони повідомили, що Ігор отримав травми на майдані, лікувався, але потім помер. Але в документах про смерть вказана причина смерті некримінального характеру.
	Нечипорук Юрій † 18 лютого 2014 40 років, Хмільник.	Вбитий «тітушками», вивезений за 30 км від Києва під селище Глеваха. На тілі виявлено 20 ножових поранень — з них два на шиї та дев'ять в області серця.
	Зубенко Владислав Віталійович † 28 лютого 2014 22 квітня 1991, Харків.	Був поранений 20 лютого 2014 року снайпером розривною кулею в живіт, коли щитом прикривав поранених...28 лютого в 16:45 зупинилось його серце.
	Мазур Артем Анатолійович † 3 березня 2014 6 серпня 1987, Хмельницький.	Належав до 15-ї сотні Самооборони Майдану. Артем був поранений осколками гранати під час сутичок у Маріїнському парку. В хлопця був проламаний череп, лікарі витягували осколки з голови. Від 18 лютого Артем перебував у комі.
	Анатолій Курач † 21 лютого 2014 17 серпня 1981, Рівне	Побитий на майдані, мав проламаний череп. Помер він від крововиливів, які можливо були посилені цирозом печінки.
	Грабовський Ярослав Васильович † 21 лютого 2014 18 вересня 1979, Івано-Франківська область	--
	Хоменко Ігор В'ячеславович † 2 березня 2014 27 січня 1960, Вишневе, Київська область	Сотник 28 сотні Самооборони Майдану. Помер Ігор від серцевого нападу на Майдані Незалежності під час народного віче.
	Слободян Тарас Підгородне ,Тернопільський район Тернопільська область.	05.03.2014 у Підгородньому ховали Тараса Слободяна. Хлопець перебував на майдані у Києві, проте, потім безслідно зник. Знайшли його на Сумщині у лісі, без кисті руки.
	Шеремет Василь Олександрович † 7 березня 2014 21 березня 1949, смт Ланчин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область	Помер в одній із київських лікарень від ран, отриманих під час сутичок із «беркутівцями» на київському Майдані. Уродженець Ланчина. Проживав і мав сім'ю (трьох синів) у Красній, згодом одружився вдруге у Київській області. Василь Шеремет із багатодітної сім`ї (було десятеро дітей). У Ланчині в урочищі Мочарка проживає його 93-річна мама. Похорон орієнтовно має відбутися у неділю, 9 березня у післяобідню пору, бо все залежить від того, коли привезуть померлого у Ланчин.
	Наконечний Іван Максимович † 7 березня 2014 18 жовтня 1931, Київ	Помер в одній із київських лікарень від ран, отриманих під час сутичок 19 лютого на вулиці Інститутській. 83-річний офіцер ВМС СРСР. Важкі травми голови і шийного відділу хребта спричинили кому, внаслідок чого до тями Іван Наконечний так і не прийшов. Був присутній на Майдані від часу розгону студентів 30 листопада 2013 року.
	Балюк Олександр Олександрович † 20 лютого 2014 19 березня 1974, с. Пилиповичі, Новоград-Волинський район, Житомирська область.	Помер вiд вогнепального поранення грудної клiтини з пошкодженням внутрiшнiх органiв. Зi слiв очевидцiв, будучи тяжко пораненим, намагався врятувати життя іншому пораненому.
	Ворона В'ячеслав Миколайович † 9 березня 2014 Київ, гравець чернівецької бейсбольної команди «Соколи».	В’ячеслав постраждав від «тітушок», які проламали кастетом бейсболісту череп, внаслідок чого київський легіонер «Соколів» опинився в реанімації столичної лікарні. В’ячеслав перебував у комі.
	Бура Ольга Василівна † 10 березня 2014 1986, с. Ріпне, Рожнятівський район, Івано-Франківська область. Жила в с. Журатин, Львівська область.	Брала активну участь в акціях протесту у Києві, починаючи з 24 листопада 2013 року. Від отриманих під час протистояння важких травм померла в київській лікарні 10 березня 2014 року. Тіло мають привезти на Львівщину 12 березня. Поховають дівчину у селі Ріпне, де Ольга народилася. Чин похорону відбудеться 13 березня.
	Аксенин Василь Степанович † 11 березня 2014 4 лютого 1962, Чернівці	Чернівчанин Василь Аксенин був важко поранений у Києві під час розстрілу демонстрантів 20 лютого. У четвер, 20 лютого, з ним вранці не було телефонного зв'язку, а потім подзвонили з лікарні: "Поранений..." Травми дуже серйозні: пробита черевна порожнина, пошкоджена тазостегнова кістка. Він переніс кількагодинну серйозну операцію. Наприкінці лютого його відвезли до Польщі на лікування. У Польщі від отриманих ран помер.

вічна пам'ять